Рука спадає на подушку
торкнутись теплого чола.
Повітря лиш студену смужку
подушка нишком віддала.
Тебе немає. Порожнеча.
Немає рідного тепла.
А в вікна стукає хуртеча –
сріблястих вітер осідлав.
До ранку слухала завію,
важка з безсоння голова,
від дум своїх ніяковію,
ледь-ледь пригадую слова.
Мої римовані уривки
рядком лягли на монітор,
як ноти для твоєї скрипки,
щоб зміг озвучити повтор.
У цій прелюдії важливо –
не ти, не я, а тільки б – ми
стрічали день новий щасливо
під тихі стогони зими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824543
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2019
автор: Полісянка