Ніч довго пам’ятала ці дві тіні.
Закохані не випускали рук.
І про розлуку й чути не хотіли,
Боялись тільки зради чорних мук.
Вона ж змією чорною підкралась
І сумніви посіяла в душі.
Кохання з ними трохи позмагалось.
І раптом – вирок: ми уже… чужі.
Потух вогонь сімейного багаття –
Лишився попіл сірих безнадій…
Хіба ж кохання можна ублагати,
Щоб знову все було , як і тоді?!
Воно живе, як є вогонь – не попіл,
І викреслить його не всім дано,
Та все ж не відкладай того на потім,
Що б міг зробити сам і вже давно!
25.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824551
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2019
автор: Ганна Верес