Нещасна жінка розіпнута в кріслі…
Іде опромінення хворого органу…
40 чи 60 хвилин ще можно держатись.
Старий же кобальт,- ц 90 – 120 хвилин…
Старий кобальт,- то муки й тортури…
Свіжого ж нема,- хтось украв гроші…
Я єдиний із коренем „мати”
В тілі орган,- не серце, не зір,-
Та мені розквіт роду давати
Доручив сам Творець - бригадир…
Я й давала той розквіт,- уміло
Дозрівала, ловила, несла,
Віддавала маленьке те тіло
На світ Божий,- без ліку числа…
Згодом чорне щось сталось в природі,-
Хід подій цих чомусь здичавів,
Щось змінилось у генному коді…
Ці пухлини!.. Нема в мене слів…
В щасті часто приходило в гості
Щось пестливе, живе, неземне,-
В ѓорі ж кобальт на цьому помості
Своїм променем палить мене…
Був би свіжим,-хоч менше у часі
Він терзав би знедолену плоть,-
Постарів він від цих катавасій,-
Йому швидко біду не збороть…
В чім проблема- змінити б швиденько,-
Щоб хоч в часі він менше терзав,-
Зась!.. Якийсь Іванов чи Петренко
Гроші кобальта в скриню сховав…
Мов той гнус розплодились злодюги,-
Візуально їх менш не стає…
Та ловити щось тут!!! Від наруги,-
Захлинається серце моє…
А її,- на тому постаменті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824639
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.02.2019
автор: Янош Бусел