«...На карнавалі мертвих поцілунків»
Ніла Зборовська
Пам’яті Ніли Зборовської
На карнавалі
Мертвих поцілунків
Життя летить під ві́дстукіт колес.
Не бачачи у пелені ладунків*
Так хочеться торкнутися небес,
На сонці оселитись вечоровім
І пригорнути
занімілим словом
Затоки недоторканих ще плес...
*
...Вона не плакала,
коли книжки горіли –
«Пришестя вічності»...
весь наклад водночас!
То не слова палали – її крила!
Здавалося, іти уже несила...
Та, долі не скорилась, не здалась!
Осяйна.
Стильна.
В чорному «в підлогу»,
На цій, гріхами зболеній межі,
Всі мрії, всі дороги й застороги
Зійшлися у оновленій душі.
......Тулила жовті до грудей троянди
Юрко чекав... для нього їх несла.
Зірок у верховітті – міріади...
– Якби ви знали, як до вас я йшла!
Сказала просто, щиро...від порога...
І стало тепло...нібито від Бога
Сюди її та зірка привела .
Зайшла до серця
І не вийшла звідти...
Маленька...чиста...світла і тендітна...
А осінь все шмагає непривітно
Німим безсилим січеним дощем.
Не йди! Не треба!
Так потрібне світло!
І душу
Вже не покидає
Вітер –
несамовитий щем...
....заплакала у Нього на могилі..
Згадався вечір...добрі дружні хвилі...
Кохання, що можливо б розцвіло...
І те безцінне, що у них було –
ковток несамовитої довіри,
Її-його-на двох одне крило,
Але ж, це їх потужні вірні крила!
І щастя, що торкнулось і пішло...
На карнавалі
Мертвих поцілунків
Життя іде по лезу, на ножах.
За лицарським іржавим обладунком
Під заборолом –
Сонячна душа.
Вона може примарою здаватись
І, іноді,так важко розібратись,
Та де ж, проходить вічна та межа!
На перегонах часу божевільних
Втрачаючи, летять людино-дні...
Ілюзію плекаємо, що вільні,
А убиваєм Господа в собі.
Та хтось – руки торкатиметься тихо,
І надзвичайний цей відкриє світ...
Розкішні крила яблуневий вихор
Розкриє над тобою сніжний цвіт!
*...я вірю в українську реконкісту*,
І в тих хто за собою нас веде,
Єднає світле й мудре, мужнє й чисте –
Дорогу подолає той, хто йде!
І, навпіл все – стежки і заповіти,
Журбу, нестримність, радість і біду!
Обіруч з тими, хто приносить світло,
І я – сьогодні за тобою йду.
Ні, не розгубить час твоїх слідів!
У цім немилосерді літ їм жити!
І бути
Барикадам на Хресті.
Зоріти небом...і скресати лід.
І сіяти зелене добре жито.
*
...Соборами тулилися дощів,
Сплітаючись в єдиний живопліт, –
Твоя нестримна музика душі,
Живий твій Несвіт
й мій маленький Світ.
А десь, вперед на сотні тисяч літ,
В цей час Нове народжується Світло
Й торує шлях свій паросток тендітний
У темній неторованій імлі.
____________________________
*«...На карнавалі мертвих поцілунків»-феміністичні роздуми Ніли Зборовської
*Ладунки- заст. Патронташ.
* Українська реконкіста- процес в історії творення української держави, подібний до іспанської Реконкісти (718-1492) в який Ніла Вікторівна вірила і написала у 2003 році однойменний антироман, залишившись у пам’яті друзів українською реконкістою
*Барикади на Хресті-тут...на Хрещатику, мається на увазі однойменна поема Юрка Ґудзя « Барикади на Хресті»
* Зборовська Ніла Вікторівна (27 вересня 1962, с. Рубаний Міст Черкаська областьУкраїна — 24 серпня 2011,48років, похована на батьківщині) — український літературознавець, письменниця і психоаналітик.
* Ю́рій Петро́вич Ґу́дзь (Юрко́ Ґу́дзь; нар. 1 липня 1956, Немильня — пом. 20 лютого2002, Житомир) 45 років— український поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ, мандрівник.
Член Національної спілки письменників України (Житомирське відділення, 1991) та Асоціації українських письменників (Київське відділення).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824945
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2019
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)