Спершу,
Збігти з полону, руками ламаючи вежу,
Сміло.
Йти по пустелі допоки не скінчаться сили,
Треба.
Впасти без тями, укутатись зоряним небом.
Тіло згадало, що мало у цьому потребу…
А душа?
Дзвінко,
Лине, мов пташка, купаючись в променях. Звідки?
Вічно
Тане у сутінках, мов в океані величнім.
Скелі.
Б’ється об камені зжарені сонцем пустелі,
Вічна, непізнана, мріє відбитись в пастелі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824960
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.02.2019
автор: Пісаренчиха