Я забуду тебе, коли перша зоря упаде
Осліпляючи світ у обійми квітневої ночі
У непізнанне нам місяць стежку нову прокладе
Без образ і жалю кращу долю для тебе наврочу
Я забуду тебе, коли сивий туман опаде
На ранкові поля, не підкорені досі вершини
Тільки серце не спить, мить розлуки нестримно гряде
Стане білою ніч і заплачуть від болю мужчини
Я забуду тебе, коли квіти зів’януть в саду
Під п’янкий зорепад для обох нас цвіла матіола
Тільки схожу на тебе навряд чи колись я знайду
І погасну…, а ти - не опустишся більше з престолу
Я забуду тебе. На останньому змаху пера
Озирнуся й усе в чорноту замалюю навколо
Наша юність пройшла…О, яка швидкоплинна пора…
Та кому я брешу – я тебе не забуду ніколи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825112
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2019
автор: Тарас Слобода