Цей світ постав зі сніжної безодні
І ви́прозорився, немов кристал.
Висить Земля на вервиці Господній
Між галактичних вигаслих дзеркал.
І світиться у темені космічній –
Така складна будова й простота!
Із року в рік традиції предвічні
Наповнюють сакральністю свята.
І додають упевненості й віри
У те, що з Богом розпочато рік,
Що цих зірок розсипані сапфіри –
Це сльози щастя з янгольських повік.
Що ці леткі посріблені сніжинки –
Лелітки наших чистих молитов,
А ці поля багаті на ужинки,
Бо сам Господь їх плугом перейшов.
Отак з правіку, з давніх літочислень,
Коли ще люди вчились у лісів
Красу вдихати спрагло, наче кисень,
Радіти дню, умитому в росі…
І не тягнутись на стеблі гордині,
Щоб замогти Творця і сивий час!..
А мудрість – не захована у скрині,
А на поверхні, справжня, без прикрас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825284
Рубрика: Нарис
дата надходження 13.02.2019
автор: Наталя Данилюк