Зима змагається з дощами.
Снігами вкрилася б - нема.
Останні крихти під ногами
Топталися… Усе дарма...
Дарма в холодному полоні
Відточувала ніч мечі.
Стежки мостила з льоду- броні,
Що вдень зливалися в дощі.
Зима ущент себе журила:
-Пора ж моя і лютий мій...
Снігами - грудами б укрила,
Дихнула б кручами завій...
Десь там, вгорі, небесні мури
Снігам дорогу перейшли.
Останні змито кучугури,
Що геть калюжами зійшли.
Пора, насправді, розгубила
Свою красу, сріблястий дзвін.
Невже здалася, склала крила?
Чи то заснула,чи то лінь…
Отак у думах із собою
У монолозі тет- а-тет
Притишила… А за спиною -
Замета білою каймою
Сніги припрошує юрбою -
Зима продовжує сюжет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825303
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.02.2019
автор: Тетяна Луківська