Я пам"ятаю перший сніг,-
Він зачаровував усіх,
У тій величній суєті,
Лились мелодії святі...
А потім снігу додалось,
Неначе небо розлилось,
І все посипалось на нас,
Здавалось, що спинився час...
За днями знов минали дні,
Сніги лежали чарівні,
Вони були не в однині,
Морози в ночі були й дні...
Люди любили ті сніги,
Хоч і набридли їм вони,
Та всі стомились від снігів,
І від морозів, і вітрів...
Нині сніги вже не такі,
Уже нечисті і важкі,
І білизна в них не така,
Зникла велична суєта...
Дивлюся я на ті сніги,
Не додають вони снаги,
Та я вже думаю про те,
Під снігом пролісок росте...
Як розтавати сніг почне,
Сонце тепло своє розллє,
Першими виглянуть з-під снігу,
Блакитні проліски до світла...
Зійде з землі останній сніг,
Радість повернеться до всіх,
Знову в величній суєті,
Будуть мелодії святі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825334
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.02.2019
автор: геометрія