Коли у полі догорає літо, ти знаєш:
Від осені нічого не сховаєш.
Від приморозків квіти не прикриєш...
Береш альбом і тихо собі ниєш.
Ти ба! А теплим було моє літо!
Мені так гріло сонце й мої діти.
Он, на світлині я - щаслива мати.
А що весна позаду - то не втрата.
Коли в душі хурделить не у пору,
Відкрий до сонця темно-синю штору.
І хай до літа сонце повертає,
Бо знає Бог, що ти його чекаєш.
Коли у полі зацвітуть волошки,
То знову доня зафільмує зморшки.
Я вже казала: "Зморшки мені личать!"
Й покепкувати з своїх фото - звичка.
Весна мені за літо вже простила,
Мовляв, це я тебе у світ пустила.
А я у відповідь: "Пробач, я літня..."
Я в осінь йду...Хай буде несамітня.
[i]*фото з власного архіву[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825343
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2019
автор: Галина Яцків