Любов

Любов




Напишу  я  тобі  про  любов,
З  надією,  що  зрозумієш  ти  моє  бажання
звертаюся  до  теми  знов  і  знов,
та  бачу  марність  я  свого  старання.

Як  людство  із’явилося  на  світ-          
Любов  постала  таємниць  безкраєм.  
Злетіли  миттю  сотні  тисяч  літ,  
Але  розгадки  досі  ще  не  має.

Одної  правди  не  бува  для  всіх,    
загальне  не  завжди  для  нас  потреба.
Так  і  любов  -  то  праведне  чи  гріх  -
конкретно  кожен  визнача  для  себе.

Одна  проблема  ятрить  суть  мою    
І  закипає  гнівом  благородним:
чого  це  Бог,  створивши  нам  сім`ю,
зробив  любов  страшним  гріхом  господнім?

Чому  Адам  із  Євою  в  раю
по  волі  Бога  мусили  би  жити,
забувши  про  сполученість  свою,
яку  спровокував  Змій-Спокуситель?

Чому  у  рай  немає  вороття,
а  людство  все  -  то  є  гріховні  діти?
Не  Бог,  а  гріх  чому  дає  життя      
І  визначає  все  на  білім  світі?

На  пошуки  до  мудрості  пішов  –
я  Біблію  читав  з  начал  і  до  краю,
бальзаму  для  душі  я  тут  знайшов,
а  відповідь  ще  й  досі  десь  блукає.

Здавна  поети  наламали  дров  -
для  них  любов  -  то  почуття  й  зітхання,
любов  я  ж  поділяю  на  любов,
і  зовсім  протилежне  -  на  кохання.

Шукаю  власний  погляд  на  оте,
що  змушує  людей  родитись  знову,
про  звичне,  так  жадано-золоте
я  спробую  сказати  новим  словом.
 
Кохання  є  нестерпний  гіркий  мед,  
солодка  сіль,  насипана  на  рани.
То  вічний  зов,  який  веде  вперед
в  нестерпні  муки,  довгі  до  нестями.

Кохання  є  незнані  біль  і  шок,
нечутна  смерть  всебажаної  муки,
то  повінь  почуттів  бурхливих  вод                                                
 І  дикий  страх  майбутньої  розлуки.

Кохання  то  є  буйство  всіх  бажань,
то  синтеза  небесного  й  земного,  
то  інтеграл,  що  переходить  грань,  
нестерпні  жорна  таїнства  людського.

Кохання  є  природний  крик  душі,
Жаданий  біль,  що  каторгою  зветься.
Наркотик  насолоди  і  гріхів
Ланцюг  яких  ніколи  не  порветься.

Кохання  є  цілюче  джерело
свята  вода  із  чистої  криниці,
то  згусток  небуття,  яке  прийшло
з  самих  глибин  зпресованої  миті.

Кохання  є  вулкани  почуттів
То  повінь  і  апофеоз  бажання.
Нектар  одвічних  мук  і  елексір,
цикути  нелюдського  поривання.

Нектар  кохання  п'ємо  знов  і  знов,
як  сік  берези  із  лісів,  без  краю.
спитай  мене  -  "А  що  ж  таке  любов?"
І  я  скажу:  їй-Богу,  я  не  знаю".

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825377
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2019
автор: Калиновий