Якось, підслухавши шепотіння піску під Великою пірамідою у Гізі, за якими почали з'являтися обриси дивовижних видінь, які і спонукали мене поділитися цим станом піднесення із широким загалом - вишуканою аудиторією київського "Клубу поезії".
Присвячую моєму Щастю - моїй дружині: так - в котре?! - зізнаються в коханні.
Натхненну, вишукану жінку – славлю!
Довершену – у всій своїй красі!
Її обійми, губи,… Ними марю.
Вона – володарка моїх пророчих снів.
І на яву, і в снах – ми завжди разом.
Йдемо життям – її долонька у моїй руці.
Буває, у тих снах, обоє ми – ширяєм!
Буває, що доводиться літати у житті.
За кожну мить, що Доля дарувала,
Безмежна дяка небу і руці Творця,
Що непомітно – нас вела, оберігала,
Іти стежиною, крізь бурі, до вінця.
Вінчання мить – знаменна віха у стосунках.
Апофеоз і кульмінація подій.
Як передбачити - заглянути в майбутнє?
Сказати все, добравши слушних слів?
2019р. (редакція 19.02.23)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825501
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2019
автор: І. Оболонський