Сльозится ліс свіжими пеньками,
і плаче захаращений гілками.
Він людям дарував воду і красу,
а люди його життя рубають на пеньку.
Ліси благають просять допомоги,
щоб не рубали, не залишали після себе лисі гори.
Красу землі,красу своєї Батьківщини,
щоб за копійки без роздуму не убили.
Наші діди красу цю дуже цінували,
хоч теж,вони самі ліси рубали.
Але рубали в певні сроки- місяці,
на місце зрубаних дерев саджали саджанці.
Одумайтеся люди,неробіть біди собі,
ви дайте шанс в красі пожити вашій дітлашні.
Копійки- щастя назавжди не принесуть,
вони память про нас,у внуків наших вбють.
Гори могучі та ліси наші зелені,
ви землі моєї рідної легені.
Я вірю одумаются наші люди,
і цього знищення безжального небуде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825976
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2019
автор: Бабич