Зима. Майдан. Горять вогнями свічі…
Такі лютневі поминальні дні.
Народ зібрався вкотре вже на віче,
Знедолений і стомлений в війні.
Бруківка вже не пахне димом, кров’ю,
Та біль не зник у душах матерів…
Ішли їх діти на Майдан з любов’ю.
Чому ж вони в вогні мали згоріть?
Портрети вбитих. А під ними – квіти…
І очі щирі зі світлин в стіні…
Дорослі тут, а поряд – майже діти.
Це ті, хто полягли тоді в борні.
Тут ті, кому боліла Україна,
І ті, кому болить вона й тепер.
Одна мета в них: це – піднять з руїни
І знищити, хто корупціонер.
Тут ті, хто вижив під російським «Градом»
І зна, як дзвін за вбитими рида.
Нема лиш тих, хто Україну зрадив,
Хто на крові торгує без стида.
Нема і тих, хто зараз під вогнями
На фронті і в блокаді під ОРДЛО.
Їх ночі й дні – справжнісінькі цунамі.
Що ж, справді, в Україні відбулось?
Це історичне, непросте питання,
Та істину засвоїв мій народ:
Боротись так, немов би це востаннє,
І кожен має бути патріот!
18.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825983
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2019
автор: Ганна Верес