Все на світі минає,
і не знати куди,
тільки біль не зникає,
біль той з нами завжди...
Пам"ятають всі люди
ті тривожнії дні,-
коли сонце і небо
були ніби в пітьмі...
Юнаки і дівчата,
на Майдан тоді йшли,
молоді і завзяті,-
проти влади пішли...
Проти того безглуздя,
що робилось тоді...
Розпалили багаття,
щоб згоріло в вогні...
Йшли простою ходою,
не діждавшись весни...
І за Правду без зброї,
по всіх вулицях йшли...
Та хода була мирна,
"Мирний наступ" вела...
А зустрілась з насильством,
і там бита була...
Непривітно зустріли
грізні силовики,
чим попало, тим били,
ще й стріляли таки...
Не минали нікого,-
і старих, й молодих,
бо забули про Бога,-
не вкради, не убий!..
Хоч сповите у зорі
усе місто було...
Затуманилось в горі,-
кожне місто й село...
Звідусіль поспішали-
люди з міст і із сіл,
взяти участь бажали,
в протистоянні тім...
І церковнії дзвони
не могли більш мовчать...
І ті дзвони "кричали":
перестаньте вбивать...
Та при владі колишні,-
наказали стрілять...
І каштани, й тополі
не могли більше спать...
Їх гілки в снах ще голі
і сьогодні кричать:
-Люди, будьте готові,-
свій народ захищать...
І ми чуєм ці крики,
зрозуміли вже всі,
що лиш в Правді і Волі,
будуть люди живі...
Все на світі минає,
і відходить кудись...
Та Майдан пам"ятаєм,
у серцях він живий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826108
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 19.02.2019
автор: геометрія