Провідниця

Здається  я  знаю  цю  провідницю,
Її  щиру  і  теплу  натуру,
Замучену  святами  стару  залізницю,
І  жовту  навпроти  прокуратуру.

На  свята  в  неї  зовсім  інше  життя,
Як  в  дітей  що  їдуть  із  дому,
По  ночах  не  спить  вона  повна  ниття,
Прямуючи  в  даль  невідому.

Я  пам’ятаю  цей  поранений  потяг,
Його  дух  і  діряві  вікна,
Пасажирів  в  мокрих  від  снігу  чоботях,
Плакат,  на  якому  ця  гола  жінка.

Всі  пасажири  для  мене  тотожні,
Хоча  історія  в  кожного  різна,
На  перший  погляд  вони  всі  порожні,
Але  кожен  наповнений  змісту.

Усе,  я  згадав,  я  знаю  що  буде  далі,
Ніч  заповнює  пустоту  вагона,
І  ми  рушаємо  по  колії,  що  біля  магістралі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826170
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 20.02.2019
автор: Марк Думич