Важко стало в світі жити,
А вмерти ще важче.
Не хватає потом вмитих,
Грошей всім ледащим.
Попродали все, що бачать,
І не бачать тоже.
Що із нами далі буде?
Поможи нам Боже.
Ходим в церкву молитися,
Господь нас не чує.
Мабуть дуже нагрішили,
Дома не ночуєм.
Не ночуєм, бо кочуєм,
По чужому світі.
Принижені, ображені,
Босі і роздіті.
Свої пани в кабінетах,
Совістю торнують.
І не бачать і не чують,
Як народ нудьгує.
Поміняли на долари,
Неньку Україну.
Залишивши онучатам,
Злидні та руїни.
Своїм юнкам помогли Ви,
Продать честь дівочу.
Заробляють долярики,
Там посеред ночі.
Хто жив скромно і правдиво,
Поламали долю.
А робочий люд, молодий,
Загнали в неволю.
Вже давненько наші люди,
Пісень не співають.
Ходять душі озлоблені,
По квітучім краї.
Німі ходять, розгнівані,
Завість серце крає.
Від виборів до виборів,
Правду виглядають.
Чиста правда десь гуляє,
З брехнею зличалась.
Чесним людям як втопитись,
Нічого не осталось.
Не такі ми колись були,
Всміхались прибулим.
А що зараз з нами сталось,
Вітатись забули.
Може комусь і весело,
Жити в нашім краї.
Та чи можна веселитись,
Як другі страждають.
Анатолій Меланін
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826196
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.02.2019
автор: Анатолій Меланін