І коли вже цей крик закінчиться
І коли вона забере всі свої речі
Весь її гнів який в ній не вмістить
Потрощиться як кришталь об міцні його плечі
Вона вийде на холод з квартири
Закутана у власні вагання
Її злість вже не можна буде спинити
Вона не слухає жодне переконання
Але йдучи на холодну зупинку
І чекаючи найближчий автобус
Думкам в її голові немає спочинку
Вони розгризають м’яку і солодку совість
Сніг в той час залишиться теплим
Він не розтане на її холодній шкірі
Усе що було між ними було таємним
Як сповідь людини що повна у вірі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2019
автор: Марк Думич