Надобраніч,- світили зорі,
Надобраніч,- вітер шепотів.
Але він нікого не слухав,
Знав лиш те,що її хотів.
Так хотів, що неба не бачив,
Так хотів, що дихать забув.
Думав він, що вона- та єдина,
І що він для неї єдиним був.
Сталось так, що то тільки мрія,
Мрія хлопця, що любить хотів.
І дівчИна ні в чому не винна,
Серце сам він собі розбив.
І зорі не світять, і вітру не чуть,
І хлопець не мріє вже спозарання.
А замість пристрасті вже тільки лють,
І, не почавшись, скінчилось кохання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826345
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2019
автор: Бриз