Треба повертатися з дороги,
Так далеко я вже забрела,
Хустку з снігу, сукню із тривоги -
І ярмо на шию одягла.
Хто ж бо знав, що люди є всілякі,
Ну, звичайно, тут не без підстав.
Думаєш, що друг, а тут - ніякий
Навіть ворог того б не бажав.
Сітку лиць, сновид, пащек і масок,
В каруселі буднів загубив,
Мій компас вже справді, як ледащо -
Чи то збився, може зажурив.
Треба повертатися до себе,
Де комірка в цівочці зерня -
Ще жевріє те, що дар із неба.
Те, чим дихало старе життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826395
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.02.2019
автор: тепла осінь