Вечір... Опустилося сонце із неба
Й тихенько весь світ засипає.
Лиш дід, як той бусел, тупцює
Самотньо, йому вже спокою немає.
В дворі сновигає, загляне у хату,
Наче щось загубив. Шукає…
Не чути голосів веселих
І сміх дітвори, як колись, не лунає.
Журба і розлука давно вже усілись
На плечі згорблені й кволі.
І гнуть до землі без пощади.
Пітьма... Уже не видно світлої долі.
А було так затишно: весело й дзвінко,
Діти були, онуки й жона…
Не стало дітей і дружини,
Бо всіх розметала ця проклята війна.
Присіло, дрімає десь сонце у полі
І залишило небесну блакить…
За що так сувора до діда ти, доле?
Чом душа його плаче й болить ?
10.12.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826592
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 23.02.2019
автор: Веселенька Дачниця