Я стану вітром, поміж долонями часу.
Не приголубить, хоча й по світах не розвіюсь
І не втечу, бо він помилок не пробачить.
Минуле не щадне, я вже просити не смію.
Не помічати, що як поміж пальців вода,
Жалем стікає і я разом з нею, не плачу.
Вітер не вміє, то тільки лиш в серця біда,
Бо час він такий, всміхнеться, але не пробачить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826801
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2019
автор: Квітка))