Я живу у самотині,-
вже багато літ...
Не ховаюсь в павутині,
і люблю цей світ...
Хоч все в світі метушиться,
нехай буде так...
Та кому яка різниця,
я живу отак...
І з печалю, й болячками,-
буваю підчас...
Та все ж з вірою й думками,
що буде гаразд...
У просторі мовчазному,
йде моє життя...
На краєчку негучному,
пристань є моя...
В когось боги є й кумири,
а в мене нема...
Живу з думами своїми,
та ще не німа...
Чари я шукаю в слові
й кладу на папір...
Свої думи стоголові
вкладаю у твір...
Щось виходить випадково,
гарне й не пусте...
Засіваю кожне слово,-
мо' й не пропаде...
Дещо в пресу посилаю,
друкують бува...
Якщо люди ще читають,
душа ожива...
Як вагоме знайду слово,
радію собі,
і воно сильніше грому
буває тоді...
Вже як є, так хай і буде,-
не вмію мовчать...
Може хтось мене й осудить,-
я буду писать...
Кожне слово мені значить,
що жива душа...
Доки очі мої бачать,
я пишу вірша...
Та і проза просить слова,
не відмовлю я...
Проза - це ніби розмова,
в ній сповідь моя...
Коли пишу, самотиня
кудись відплива...
Час вертає у цвітіння,
де колись була...
Так проходять у спокої
години і дні...
Це комусь може знайоме,
а комусь і ні...
І пишу я, і читаю,-
прозу і вірші...
На самотність не зважаю,
так легше мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826922
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 26.02.2019
автор: геометрія