То дощ. то сніг, то тихо віє вітер,
Мов казку про кохання шепотить.
Яскравий промінь вмить сльозину витер.
Якщо та неслухняно побіжить.
То день, то ніч вже і зима проходить.
Її уже ніяк не зупинить.
Вона самотньо по калюжах бродить,
Вже не боїться ноги замочить.
Десь, ненароком стрінеться з весною.
Насупить брови, хмари нажене.
І йде собі у поле, геть німою,
І думка її вже не дожене.
Бо вже думки весняні всюди ходять,
Злітають в вись і їх не зупинить.
У снах кохання осяйне знаходять.
З ним по новому починають жить.
26.02.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826941
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2019
автор: Валентина Рубан