Тривога

Мчать  просвітки    межи  стовбурів  дерев,
насторожено  пульсує  кожен  нерв.
«Де  ти?  Де  ти?»  --  безугавний  перестук,
б’є  по  мозкові  настійливий  п’ястук.
О,  ці  відстані  --  не  бачити  тебе!
Висить  небо,  шите  тінями,  рябе,  
страху  –  нападами—спалахи  в  очах,
видив-домислів  з  тунеля  паротяг.
Все,  що  поруч,  видається  --  за  версту,
і  провалюються  кроки  в    пустоту,
перевтомлена  не  вдержує  земля,
і  слідкуєш  за  собою  звіддаля,
як  тривоги  диск  у  черепі    завис,
і  гойдання  –  до  нудоти  –  вгору-вниз.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827257
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2019
автор: Вікторія Т.