А на душі, неначе хтось нагадив…
Як прозаїчність витерпиш таку ?
Так наче й не було чого заради -
В лицце - багнюку. Щастя, що м'яку…
Так наче й не було… Чого ж попхалась,
Чужої долі звідати світи?
Тобі те треба, що без тебе сталось?
Не поладнаєш не свої мости.
Тепер багно не витерти з обличчя
І не врятує задушевний гарт,
Думки-джмелі. І ніч, немовби вічність.
І плакала б, та світ того не варт.
І плакала б, та запитають: "Нащо?".
І не згадаєш, що відповісти.
Чужий до себе приміряла плащик,
А він прилип і мусиш так іти.
В душі багнюка… Наче хтось нагадив
І не врятує задушевний гарт,
Поплач дурепо, хоч себе заради
І відпусти, бо він тебе не варт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827760
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2019
автор: Марічка :)