Натовп стрічає її на Почайні з гелготом: «Не барись,
котися до пекла!» І котиться: «Задовбали!»
На вході до пекла один із найгірших барист
чаклує над кавою - вправно розводить бали
з сиропом, що пахне вишуканим тірамісу:
«Привчив до безплатних ласощів хитрих ранкових сук», -
і пригощає вологим печивом з присмаком цвілі.
Руки його – дивовижно! - в гарячій смолі, вцілілі,
під нігтями чорний попіл, –
на пальці шалений попит, -
принизливо сяє у млявих очах – вай нот?
…Вона із нервовим неквапом ллє на долівку оте лайно,
що не має стосунку ні до бадьорого ранку, ані до кави.
А поруч із нею, пліч-о-пліч, стоїть лукавий,
лиш занадто й запізно для ницих його поваб:
дідька лисого – краще не злити уранці нещасних баб,
бо таким, як вона, все одно - що Стікс, що метро…
Мовчки спускається до підземки.
Кінцева її – Дніпро.
© Єлена Дорофієвська
Лютий 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827807
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2019
автор: Єлена Дорофієвська