Все, що я знаю -
у нього очі темніші за пізню весняну сутінь,
чорніші за лють, блискучіші за дзеркала.
Каже мені: "Не поєднані ми, та скуті
тінню едемської яблуні. Бачу, склала
човником руки, ховаючи плід від мене -
так визріває стисле присвійне знамення
"мій".
Ніч дивиться чорно - не відповідай, не смій.
Бруньки прилипають до неба пахучим соком,
сонце не зійде, бо журиться однооко,
зі шпарок годин витягає зелені рукава яв.
... все, що я знаю - як дихав, коли обіймав.
Сутінь ранкова сполохано б'є крильми.
Краще не знати, хто і для кого ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827808
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2019
автор: Єлена Дорофієвська