Сон-трава.
Весна розпочалась якось раптово, схудли високі сніги, задзвеніла стрімкими ручаями тала вода по сільських провулках. Людка Самійленкова, прийшовши зі школи пильно розглядувала своє відображення у великому дзеркалі на шафі. Це заняття кожного разу вкрай псувало їй настрій, але вона вперто знов і знову дивилась. « Ну, чому я така нещасна? Худюща, як каже мама, хоч би не переломилась, ніс кирпатий, губи бантиком, тьху та й тільки! Он Свєтка, красуня, кучерява, синьоока! Людка гірко зітхнула, бо Свєтчиним кучерям страшенно заздрила ще з першого класу. « У Наташки фігура, і кучерів не треба, всі хлопці озираються! Та що, хлопці, фізик, Степан Тимофійович, коли Наташка по коридору йде, так і проводить поглядом! Осінню подруга відрізала поділ в новенькому форменому платті, як це було заведено серед старшокласниць. Як – не як, а вже восьомий. Ох і вихопила вона тоді від тітки Оксани! Але нового плаття ніхто їй купувати не збирався, тож Наташка ходила у своєму дизайнерському шедеврі, гордо демонструючи ніжки. Людка, аби не відставати від подруги, теж відрізала поділ. Отримала від матері на горіхи, але так як демонструвати їй особливо було нічого, ніхто в шкільному коридорі на неї не озирався.... Раптом щось дзенькнуло у віконне скло, перервавши не надто веселі роздуми дівчини. --- Наташко, що за мода камінцями кидатись? Я тебе приб'ю! Ти мені колись це вікно гепнеш, потім мене батько гепне! --- Ой, Людко! Не занудствуй! Йди щось розкажу! ---Заходь до хати, ми з Нелькою удвох дома! Нелька, менша сестра-третьокласниця, миттєво виглянула з кухні. Наташка, розчервоніла на весняному повітрі, вихором влетіла до кімнати. --- Ой, що розкажу! Тільки це секрет! Нікому! Нікому! --- Ти ж мене знаєш, мовчатиму як риба! В Людки загорілись оченята, а Нелька і собі примостилась в кутку дивану, нашорошивши вуха. --- Клянусь, мовчатиму, як риба! -- Цього мало, -- треба мовчати, як смажена риба! --- Та вже не тягни кота за хвоста. ---Добре, слухай, хлопці будуть дарувати нам квіти! --От, ще мені, секрет! – Скривилась Людка, --По тюльпану і по ляльці, всі це знають. Вчора до райцентру їздили. --Тюльпани, то всім! А нам вони йдуть по проліски! --Хто вони, і кому нам? ---Колян --Светці, Гриць -- мені, а , тадам! Володька –тобі! --Володька? Мені? От ще, новини! --Мені Гриць все по величезному секрету розказав! – Ну звісно, ще б Гриць чогось Наташці не розказав!... Він їй хоч який секрет розкаже, варто тій оком повести. .--Ти йому подобаєшся! ---А ти впевнена, що Володька для мене... Якось не помічала чогось такого... Правда вчора алгебру просив списати... ---От! З чого б то? Сама ж знаєш, що-що, а алгебру він завжди сам робить, після того як його мати лозиною за двійку по вулиці ганяла! Настрій в Людки трохи покращився, невже цього 8 березня, їй хтось подарує квіти особисто? Аж не вірилось... Випроводивши подругу, Людка сіла за уроки. Проте в алгебрі переплутувались ікси з ігреками, історія не читалась. Тож Людка почала думати про Володьку. А що? Хлопець, якщо розібратись, навіть симпатичний... На ранок, однокласник Володька видавався вже майже принцом на білому коні. З завмиранням серця дівчина йшла до школи, де вже мабуть чекає на неї власний букет. Ото дівчата в класі заздритимуть! Особливо Ірка-старостиха... Ууу, зануда! Переступивши поріг класу, Людка озирнулась. На партах дівчат лежали по одинокому тюльпану і сиділи однакові ляльки. Букетики пролісків стояли в Наташки і Свєтки, а найбільший і найгарніший букет стов на столі в учительки Олени Анатоліївни. Коли староста класу, Ірка вибігла, і сказала, що то букет від всього класу, Людці все стало зрозуміло: Володька букет подарував тій вискочці, а вона, підлабуза, яких світ ще не бачив, швиденько поставила на стола вчительці.... Але ж Володька! Як він міг! І хто? Ірка!!! Дівчата з іронією поглядали на Людку, чи то їй так здавалось? Уроки тягнулись невимовно довго, голова розболілась, а серце було вщент розбите підступним Володькою. Наташка з Свєткою намагались втішити подругу, але робили тільки гірше, бо самі аж світились від гордості за себе, таких особливих. Ні одна дівчина в класі більше особистих подарунків не отримала. Коли Людка зі сльозами на очах причовгала додому, на зустріч вибігла весела Нелька ---А мені Васька подарував шоколадку! «Такої... Навіть малявці, дарують шоколадки...» --- А тобі, глянь, ось що приніс кавалер! На столі, у маминій мірній склянці стояла справжнісінька квітка сон-трави... ---Звідки це? Який ще кавалер? --Не скажу! Він сказав, що це секрет! -- Та хто, він? ---Не скажу! Не скажу! Секрет! Секрет! -- Нелька танцювала навколо сестри і кривлялась. Проте після умовлянь, погроз і передарованої ляльки, секрет був розкритий. Квітку приніс сусід, Антон. Про Антона Людка і мріяти не наважувалась. Це все одно, що закохатись в зірку естради, чи що. По перше він був десятикласником, і ніяк більше, як малою, Людку зроду не називав. По друге він був першим хлопцем у школі, і навкруги крутились виключно перші красуні, до яких їй, Людці, було як до зірок пішки... Ввечері в школі була дискотека. Наташка з Лєнкою сміялись в компанії однокласників, Ірка обтирала стінки спортзалу і вдавала, нібито стежить за порядком. Володька десь раз за разом пропадав, певно бігав курити з хлопцями. Та Людці на те було байдуже, всі повільні танці вона танцювала з Антоном. Потім вони повільно йшли додому, погода була весняна, по хатах розходитись не хотілось, тож потім ще сиділи на лавочці під Людчиним вікном. Антон втретє розказував дивовижну історію пошуку сон трави. Розповідь обростала все новими подробицями і збагачувалась неймовірними пригодами. Сама квітка стояла на вікні у «мірній скляночці для сипучих продукті», аби всі-всі бачили, який їй, Людці Самойленковій, презентовано подарунок на 8 березня. А сон-трава, це не якісь там проліски, що ростуть на узліссі за городами. По неї треба йти аж за річку у великий ліс....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828556
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2019
автор: Надясемена