Крізь плин століть громами зазвучало
Високе ймення нашої землі:
«Я – Україна! Горда, незвичайна!
Це мій народ устав таки з колін
І розірвав старі імперські пута,
Щоби не мати зайвої нужди,
«Любов» Росії «братню» не забуде,
Бо ж стільки випито за всі роки біди,
Що іноді дивується півсвіту,
Як вижив цей нескорений народ,
Котрий не раз платив найкращим цвітом.
Той опадав частіш без нагород.
Це він сказав тверде, мов криця, «досить»,
Я сам господар на своїй землі,
Хоча історія уроки ще підносить,
Не панувати тим тут, хто в Кремлі!»
3.03.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828623
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2019
автор: Ганна Верес