Дорога вигинається, мов кішка,
Граційно вислизає з-під коліс.
Коротка за Охтиркою розбіжка –
І вже в Климентівський пірнає ліс.
Чукикає, де пост, на «пральній дошці»,
А через мить випурхує на міст.
Тут можна і не стримувать емоцій,
Бо перед нами – незрівнянна Міс!
Звичайно ж, – Ворскла! Царський бережечок!
Вода – немов розчинений сапфір.
Ні, не дарма впродовж століття шепче
Слова кохання їй Литовський бір…
Відштовхується нехотя дорога
Від берега і далі навпростець,
Минаючи Сосонку, між розлогих
Дерев, ярків спішить на Тростянець.
Та перед ним приборкувати гору
Доводиться, неначебто коня.
(Це як погода ожеледдю хвора,
Чи між снігами трапиться гризня).
Аж ось праворуч низочками хати
В глибокому тростиновім ковші.
Дорога робить кілька віражів.
На видноті – лиш рейок забагато,
А «Шоколадка» схована в глуші.
І знову ліс, мов Шишкіна картини.
До гордих сосен погляд прикипа
І хоче ніжитись в пахучих тінях
Чи заблукать у велетнях-дубах…
Та між тополь вигулькує Боромля.
І вулиця крізь неї, мов стріла,
Нас зустрічає відрами картоплі,
Цибулею і всім, що Бог послав.
Навпроти двору кожного – базар.
Ще, кажуть, тут цінується лоза.
А потім даль Сироватку підсуне.
Це на десерт після шляху всього.
Вже здогадались? Їдемо у Суми
Додати їм ще клопоту й свого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828635
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2019
автор: Ніна Багата