Ми - безнадійно хворі люди..
Ми захворіли на жорстокість,
підлість,зло..
Ми спішимо кудись,не знаємо куди..
Ми чогось прагнемо,не знаючи мети..
Ми живемо щодня,щодня..
Ми помираємо...
Ми всі вже хворі,безнадійно хворі..
Хвороба виїдає в нас людей..
І з дня у день по алгоритму помираємо,
лишаючи невидимі сліди..
А ще питання постає.,
чи ми насправді люди?
Хто ми,хто я,хто ти, хто ті усі?
Які насправді люди?
Ми захворіли у житті.
Від зла,ненависті, байдужості життя..
Яке ж у нас життя,яке життя???
Хтось з нас лиш скаже,що це
існування...
І скаже правду, адже,це не життя..
А справжнє виживання й існування..
Ми хворі,безнадійно хворі..
Створіння,що спішать десь по Землі..
Нам лікуватись треба неодмінно..
Поки життя жевріє у серцях..
Нам треба жити,а не існувати..
І бути не істотами..
Людьми..
Нам не завадило б для себе
більше жити,боротись за майбутнє,
за своє..
Нам не завадило б людьми в житті побути..
А не істотами..
Людьми..
P:S Залишайтесь людьми,залишайтесь справжніми. На жаль у нашому світі багато таких безнадійно хворих людей..що втратили свій людський вигляд,які утратили добро й тепло душі. Давайте будемо людьми...просто людьми..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828688
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2019
автор: Лілія Левицька