Оплакую Європи дивну смерть*,
розмислюю про вежу Вавілонську.
Історії байдужа круговерть
поглинула й шоломи македонські,
і мужності шарпку холодну твердь...
На обрії – Європи дивна смерть.
Вишукую в сьогоднішнім піску
сліди цивілізацій невідомих.
Чи в куряву обернеться м’яку
слід нашого пустіючого дому,
що так багато виніс на віку?
Згасають артефакти у піску.
Ні складно-філософські письмена,
ні обережні зважені закони
стареньку, що заплуталась сама
у мареннях – ніщо не оборонить,
бо сил катма і розуму нема,
лише культура, храми й письмена.
Історія зриває, сміючись,
плоди цивілізацій перезрілих,
і козирем сухих фатальних числ
б’є карти, що стікають із спітнілих
непевних рук, що правили колись...
І світ спостерігає, сміючись.
Отак долає мудрість простота**,
якій -- не грані множити у смислах,
а множитись чисельністю – мета.
Реальність – чорним деревом, безлиста,
стоїть, така подібна до хреста!
Перемогла наріжна простота.
* "The Strange Death of Europe" by Douglas Murray, 2017
** тут – демографічний фактор
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2019
автор: Вікторія Т.