Вже онуки стали на крило,
Сріблом затуманилися скроні,
А життя, неначе не було,
Спогади лишились, як в тумані.
Постаріла груша у саду,
Довго не кує чомусь зозуля.
Ворон кряче, наче на біду
І снують тумани серед поля.
Проте сонце вранішнє встає,
Шлях Чумацький дивиться зірками.
Значить ще живу й життя моє,
По землі карбується слідами.
Богом дано кожному життя
І його потрібно так прожити…
Щоб вдалося виростить дитя,
Збудувати дім і в ньому жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828831
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.03.2019
автор: Віталій Назарук