чом вічності заглянувши у очі,
не перепишеш звичності думки...
не дякуєш, за ті обійми ночі,
де світлом простеляються стежки...
що щось не так, заблукані світами,
занадто стрімко марності літак...
де тільки біль протертими жалями,
як завтра усміхається маяк...
чом вічності заглянувши у очі,
ти бачиш тільки стримано своє...
як ті секунди вічності пророчі,
й життя на мить вже більше не твоє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829107
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2019
автор: Квітка))