Йду вечірньою порою,
Несу бутильок води з собою.
Хоч і мала дівчина
Та сила вже є якась.
Несу тихо і спокійно,
Щось сама собі гадаю.
Не хилюся, хоч і вітер.
Спину рівно я тримаю.
Чую нишком парубочки
Роззявили роточки.
Заді мене все гигочать
Та розмову все ведуть.
Йде, як гордо!
Ой не можу!
Ща від сміху я помру.
І все тішяться, сміються.
Ой, як голосно ж казали!
Милі хлопчаки позаду.
Думали, що там глузують, що зачепить мене.
Зараз, було б з чого, та ще й хто!
Ось таким панам пишу я.
Ви, за спиною смієтесь.
Ну не гнеться, як берізка.
Кажете: Ба горда!
Вам все смішно, мені сумно.
Що пішли такі хлопці
Допомогти не пропонують,
Ще й в душу камінь кинуть.
Милі україночки, прийшов якраз той час, коли дівчата стали більш самостійними та морально міцнішими за сильну половину нашого суспільства. І саме тому вони й можуть так потішати себе. Тримайтеся завжди гордо, щоб там не сталося, бо ви найкращі, не треба слухати таких "чоловіків". Справжні козаки ще не вимерли, вони є і ви їх обов'язково зустрінете.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829265
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2019
автор: Денисенко А.