Гей, Тарасе,сивий орле,
Од віку й до нині,
Ти з Остапом та Андрієм,
Мирно спиш в могилі!
Дав життя своїм синам ти,
У добру годину,
Запоріжська славна Січь-
Була їм-родина!
Воювали, добували,
І славу і волю...
Ой лиха припала участь,
На козацьку долю!!!
Два сини-та зовсім різні,
На любов та вдачу,
Андрій-закоханний в полячку,
А Остап-козаче!
Андрій, продав рідну землю,
За любов шляхетну!
А Остап, бив лютих ляхів,
Мечем та мушкетом!!!
Два сини, дві половинки,
Серце розірвали....
Вбив Андрія рідний батько,
За ганебну зраду!
А Остапа, Боже милий-
Розп"яли на дибі....
Батько поруч, біля сина,
Був у ту хвилину!!!
Та крізь сльози, тільки й мовив-
Добре, синку, добре...
І пішов збирати військо,
Для своєї помсти!!!
Довго ще земля поляків,
Від мечів стогнала-
За роз"ятого Остапа,
Батько вершив справу!!!
А невздовзі, сам загинув,
Орлику наш сивий...
Прив"язали на дереві,
Тіло-підпалили!
Та крізь полум"я гаряче-
Бачив Україїну!!!
За для неї, її щастя,
Віддав свого сина!!!
Ми, нащадки запорожців,
Чтемо ту годину!
Бо ім"я Тараса Бульби-
Символ УКРАЇНИ!!!
2004 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=82997
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 08.07.2008
автор: TigraAgara