Я чую смерть, що дихає заблизько –
на сполох вдар чи подих затамуй. –
Підкралося зненацька мамовисько,
що мамою було ще мить тому.
Колишню неню зараз не впізнати.
Пилинки наїжачились довкіл.
Газету рвати так не вміють мавпи,
як мати в гніві й герцеві давкім.
Отож усі ховайтеся, хто може.
Макітерки занурюйте в ґрунти.
Крокує мамовисько переможне
і щедро роздає усім "кранти".
Літають розбишаки й зубоскали,
і порцеляна, й порції котлет.
Супутники напевно запускала б!..
Лиш волю дай – усе спізнає лет.
Тріщить, пищить і гупає, горланить,
іскриться, ллється, сиплеться, двигтить.
В криївках – чингісхани й тамерлани,
коли вона на гребні правоти.
Коли вже тільки грюкотом і виском.
Коли вже слів і доказів катма.
А цьомнеш – диво! – в неню мамовисько
обернеться ізнов. Тож... "вибач, ма..."
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829995
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2019
автор: Олександр Обрій