Ти мені не читай історій із весняного спалаху млості,
Серед вигаданих рядків, де загублені світом люди,
Бо від того щось в грудях тисне, до агонії крутить кості
І, наспіваний злим мотивом, розлітається звук повсюди.
Обіцянки забуті віддалю недочуті, недоговорені...
Десь відлунням ще досі б'ють, затуляючи серця стук.
Це ж тому люди дуже втомлені, і, аж страшно, наскільки зморені,
Що не здатні себе полюбити і собі розв'язати рук.
Ти мені не читай історій, ти мене не схиляй до ями!
Всі слова, що не рівні вчинкам, як із камнем на шиї в воду...
Ні для кого не стану іншою! Хай хотітиму до нестями,
Бо немає нічого гіршого, ніж віддати свою свободу!
18.03.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830035
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2019
автор: Анна Януш