Так збіднів весь народ,
Що й не знав, що б за безцінь продати,
Чи майбутнє дітей, чи дерева свої біля хати,
Чи свободу свою, хоча б щось у житті вибирати,
Так збіднів, що втомився чекати,
Щоб прийшли уже ті, що б то мали забрати.
Хто хотів, той продав, хтось не тому віддав,
Хтось даремно чекав, щоб у нього хтось взяв.
Залишилась лише ледь побілена хата,
Тінь від вишні в саду, про калину ще звичка увечір співати.
Це теж можна віддати? Заберуть і її молоду.
Вже зробили з душі мов якогось солдата,
Вже читають вірші ренегати,
Брехунець вже повів невичерпну красу під вінець,
І вчепив їй на палець одне з тих безглуздих кілець.
Вже не їдуть тієї брехні поржавілі санчата,
Вже по світу цілому вогні, брат оббріхує брата,
Кілька тисяч стоїть і чекає стрибка ренегата,
Хтось з екранів кричить, треба ж всіх розлякати …
Як ту тупість людську і зневагу піднесли на горе – вершину,
Та шукати оцьому всьому десь між нами потрібно причину,
Дозволяємо гратись своїми життями й душею,
Всі поїдуть, залишиться рідна земля нічиєю …
Буде просто об’єктом чужинських розваг,
Зачекається пісні своєї і справжнього храму,
Відвертається в сторону злий від обману принижений стяг,
Для гультяйства чужого тримаємо навстіж відкритою браму …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830274
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.03.2019
автор: Дружня рука