Не згаснуть ніколи у небі зірки,
Як шлях України до волі.
У кожнім столітті свої козаки
Виборюють правду поволі.
Терниста дорога кровоточить, гірчить,
А сльози оброшують трави.
Із московітом краще в дружбі не жить,
Не мати ніколи теж справи.
Їх слово – це вітер невартий гроша,
Що стелиться димом у полі.
А чорна, мов сажа, московська душа
Втручатися звикла у долі
Народів, сусідів, що є на землі,
Що сонце стрічають із миром.
Бо мир, ніби лезо, у грудях в кремлі.
Гулаги ростуть за Сибіром.
Заслинений в піні стоїть Кисельов,
У парі з ним гавкає Путін.
Пожовтів від злоби і В. Соловйов,
В Скобєєвой щоки роздуті.
Їм Україна, ніби хліб з молоком,
Ще й зверху помазана медом.
Тому і гримають усі кулаком,
Погрожують атомом з неба.
Не згаснуть ніколи у небі зірки
І шлях України до волі.
У кожнім столітті живуть козаки
Виборюють край свій з неволі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830320
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2019
автор: Східний