я б могла так нестримно кричати,
всмак із грому, терпких блискавиць.
своїм жалем і смутком - не знати
того болю із відчаю спиць,
що ним колеш у своїх надіях...
тільки моїх із сонця нема.
я ним стати уже не зумію,
серед грозів зневіри, німа.
бо дощі моє скорене завтра...
невимовність безбожно жива.
хоч тримати у собі не варто,
ніч відкрита, із грому, спливла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830326
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2019
автор: Квітка))