Закрию душу на замок,
Печаль у серці заморожу.
Сплету із дум сумних вінок,
Сховаю їх – хай не тривожать.
Ну а вуста - вони німі,
Із них не вирветься ні звуку.
Бо скільки болю в тишині, -
Мовчання - то найтяжча мука.
А скільки сліз у цих очах,
Скільки завмерло у них горя!
Найгірший біль, - коли душа
Не зна ні сну, ані спокою…
25.06.2018
Руслана Ставнічук (с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830646
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.03.2019
автор: Руслана Ставнічук-Остаховська