В поетів є неписаний закон:
ото аби поляпать язиком!
Язик, немов кручені паничі,
із рота пнеться вдень, зрання, вночі.
Мов якісний німецький кулемет,
обойми слів вистрочує поет.
У роті – протяг, в роті – не смердить,
коли туди не набрано води.
Працює там щоденне помело –
без збоїв, без дефектів, помилок.
Тому артикуляція струнка
у тих, що не тримають язика.
Невтомний вентилятор і вітряк, –
язик не погамується ніяк.
Лепечуть ним жінки й чоловіки.
Злипаються години у віки.
В ротах японця, мавра й козака.
Як нудно б нам жилось без язика!
Та часом, за штахетами зубів
подалі від біди би він сидів...
Без комплексів, кісток. Тож... знов і знов
працює млин за будь-яких умов.
Розжовуючи мов чужих ази,
не збоч лишень, язиче, на "язик".
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830653
Рубрика:
дата надходження 27.03.2019
автор: Олександр Обрій