По траві, туман стелився,
Пряний вечір… біля тину,
А козак, на стан дивився,
Зустрічав свою дівчину.
Місяць сяйвом засвітився,
Мерехтіли, зорі ранні,
Над рікою, міст іскрився,
Вона в білім, кардигані.
Немов птаха, як на крилах,
Заглядала в сумні очі,
Трепіт серця, у обіймах,
Погуляєм до півночі.
Та нема, коли лебідко,
Стук копит, далеко чути,
Мусю їхати, берізко,
Тебе мЕні не забути.
На коня, сів вороного,
Хмара вмить, місяць закрила,
Вона ж просить, лиш одного,
Щоб живим вернувсь, молила.
А в гаєчку соловейко,
Співав пісеньку журливу,
Ой давно, болить сердечко,
Боже дай….долю щасливу.
Йшла дівчИна по місточку,
Все ж надію, в серці мала,
Лежав місяць, на горбочку,
В смутку ранок, зустрічала.
23.03.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2019
автор: Ніна Незламна