Не жди мене сьогодні – я люблю
Розлуку більше, ніж нещасну долю
Любить того, хто не дає вогню,
І мучити, як в клітці, свою волю.
Пробач за все, але не можна так!
Не можна жити і терпіти муки.
Любов не просять, як мідяк,
Тому любов міняю на розлуку.
Не жди мене й назавтра – я пішов
Туди, звідкіль прийшов: у свої мрії.
Я лиш хотів, але ще не знайшов
Того, чий образ в снах собі навіяв.
Пробач мене за те, що помиливсь
В тім, що удвох щасливими не бути,
А втім, можливо, я просто стомивсь
І просто хочу трохи сам побути.
Не жди мене ніколи. Я прийду,
Коли надія знову розгориться,
Як сніг тобі на голову впаду,
Щоб у твоїх обіймах розчиниться.
Пробач, прийми і зрозумій мене:
В коханні нашім винні ми обоє.
Моя любов тебе не омине,
Нічого більш не треба, як нас двоє.
1988 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2019
автор: Павло Коваленко