Такі реалії: всі мають свою думку,
І кожен впевнений, що знає більше всіх.
По факту граємо слухняно в дудку,
Плюємось, чубимось, збиваєм з ніг.
Пани як сваряться, тріщать чуби у хлопів,
Їм паляниці, а нам крихти зі стола.
Найлегша й найганебніша робота –
Підкидувати в вогнище дрова.
Бо легко прописати мораль, норми,
Устави скласти, хто як має жить.
Вдягти народ в стандартів чіткі форми,
І вчити, вчити, ще раз вперто вчить.
Нехай дойде… Бо як піднімеш носа,
Як, не дай Бог, щось проти мовиш ти,
Закриє писок зграя стоголоса,
Людський оскал страшніший pf суди.
В такому галасі й оглухнути не важко,
І хтось один тут знайдеться такий,
Який повільно, впевнено, хоч важко,
Підніме голову і йтиме до мети.
Усе стерпіти можна в цьому світі,
І меншовартісність – для нас сьогодні харч.
Ба він – діяч!!! Тобі ж не зрозуміти,
А пнешся в владу, от нахаба, бач!!!
Я просто хочу вирватися з касти
Обділених і дріб’язкових душ.
Злетіти хочеться, хоч можна не раз впасти.
Чекаєш зміни? Просто встань і зруш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831313
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2019
автор: Волинянка