Чомусь так добре пам’ятаю день,
коли малою вчилась вишивати.
Наспівували давніх ми пісень
і пили чай із запашної м’яти.
Надворі було чути сміх дітей,
мене до них так серденько просило.
Голівки шитих на рядні лілей
також до сонця за вікном хилило.
Маленька голка з вушком череватим
ніяк не вміла трафити де треба.
Смішив мене мій хрестик кострубатий,
такий великий, наче на півнеба.
З невмілих рученят втікали п’яльця.
Енергії не було де подіти.
Вколола собі аж до крові пальця
й чкурнула в двір — туди, де були діти.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831413
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2019
автор: Ольга Береза