В селі веселковім жила непомітна,-
Поважна та мудра вдовиця Поліна...
Жила не одна, були в неї дітки,-
І донечка Аля, і хлопчик Василько...
Вона працювала і дома, й колгоспі,
І подруги часто приходили в гості...
Вони розмовляли й співати любили,
А їх чоловіків на війні убили...
Хоч доля вдовина важка й сиротлива,
Та вдови жили й для дітей все робили...
Поліна своїх і любила, й плекала,
На все лише хороше щодня наставляла...
Хоч важко бувало, вона не хилилась,
З дітками у свята вона веселилась...
З повагою люди на неї дивились,
Доброти й уваги у неї учились...
І діток навчала, й дала їм освіту,
Обох відпустила мандрувать по світу...
Морським інженером став любий синочок,
А донька звичайним простим педагогом...
З"явилися сім"ї і в сина, і в доні,
Світило їм сонце і вчора, й сьогодні...
А потім і внуки у неї з"явились,
І очі у неї зірками світились...
Син плавав у морі, а то й в океані,
В село лише зрідка приїздив до мами,
А донька з сім"єю в місті проживала,-
Від неї і внуків гарні вісті мала...
Коли постаріла вдовиця Поліна,-
Кликали у сім"ї й до доні, й до сина...
Боліли у неї і руки, і спина,
Та жити лишилась у селі Поліна...
Жила вона тихо і тихо померла,
Та пам"ять про неї й донині не змеркла...
Село її й люди усі пам"ятають,
Своїх дітей мудростей, як вона навчають...
Живуть у цім світі і внуки, і діти,
Усі вже дорослі і гарні як квіти...
І правнуки гожі, й праправнуки теж,
І вдячні Поліні усі до безмеж...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831694
Рубрика: Присвячення
дата надходження 04.04.2019
автор: геометрія