О ні, мовчить! Давайте про погоду.
Лиш не торкайтесь словом до води –
Каміння не вертається зісподу,
Вона не та, що ти собі заводив,
Пощезли й кола, котрими водив.
Колишній друже, ви мені байдужі.
Я з Вами відтепер лише на ви.
Вужі повзуть водою і не тужить
По вам ніхто, чекаючи новин,
Чекаючи, щоб ви хоча б наснились.
Ми навіть в сні тепер би не пили.
О, як пила… Давно лежить без сили
Моя любов, що колами водили,
Що псом лизала лезо у пили.
Сп’янівши від смаку своєї ж крові
Цей вовк поліг. Тобі його «привіт».
Напої мрій завжди такі сурові,
А шрами зрад незгойні і криві.
Якщо не мав, то ніби і не втратив,
Прости мені, хоч ви мені не ти.
Так можна й душу в м'ясо розідрати
Вужі лишають в пам’яті квадрати.
У нас обох порізані роти.
[i]© Марґо Ґейко[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831896
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.04.2019
автор: Марґо Ґейко